Суспільно-історичні умови розвитку України наприкінці XVIII ст. були надзвичайно складними. Відбувалося духовне й фізичне поневолення нації: у 1764 р. російським царатом скасовано гетьманство; 1775 р. Катерина II підписала сумнозвісний для українців указ про скасування Запорозької Січі; повністю ліквідовано українську автономію на Лівобережжі, унаслідок чого Україна перетворилася на численні новоросійські та південно-західні губернії Російської імперії; 1783 р. імператриця Катерина II законодавчо ввела кріпосне право — ганебну сторінку в нашій історії, коли селянам заборонялося переходити від одного поміщика до іншого; спеціальним указом зрівнювалась у правах із російськими дворянами українська шляхта, яка почала захоплювати козацькі й військові землі, а селян перетворювати на кріпаків. У цей час Правобережжя перебувало в складі Польщі, а ще частина українських земель — Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпатська Україна — опинилася під владою Австрії.
Невдоволені селяни зі зброєю в руках раз у раз виступали на захист своїх прав. Найбільші стихійні повстання відбулися в 1768 р., в історії вони відомі як Коліївщина, 1789 р. — у с. Турбаях на Полтавщині. На Поділлі на початку XIX ст. діяв знаменитий народний месник Устим Кармелюк, який понад 25 років очолював антикріпосницькі виступи селян.
Невдоволені селяни зі зброєю в руках раз у раз виступали на захист своїх прав. Найбільші стихійні повстання відбулися в 1768 р., в історії вони відомі як Коліївщина, 1789 р. — у с. Турбаях на Полтавщині. На Поділлі на початку XIX ст. діяв знаменитий народний месник Устим Кармелюк, який понад 25 років очолював антикріпосницькі виступи селян.
Соціальне гноблення народу підсилювалося жорстокими національними утисками. Українці, згідно з інструкцією російської цариці, підлягали суцільній русифікації: скрізь закривали українські сільські школи; заборонялося вивчення української мови в колегіумах і Києво-Могилянській академії; мовою викладання стала російська; припинилося друкування українських книжок. Наприкінці XVIII ст. російська мова стає літературною мовою в Україні. Для широких народних мас збереження рідної мови, пісень і звичаїв було однією з форм боротьби проти соціального та національного гніту за свої права на життя.
У цей період поширюються Ідеї пізнання світу й самопізнання людини, вільнодумство й антикріпосницькі настрої. У красному письменстві виникає рух, спрямований на створення самобутнього національного мистецтва, різноманітного за художніми формами та засобами. В умовах цих суспільних катаклізмів, утисків, заборон ідея національної специфіки літератури, вільного вияву творчих здібностей індивіда отримує загальне визнання й поширення. Це був час появи після письменника-філософа Г. Сковороди на новому історичному етапі життя України епохальної постаті для національної культури та літератури -- Івана Котляревського, зокрема його знаменитої «Енеїди».
З благословення І. Котляревського українська література і мовою, і способом вислову, і героями стала ближчою до життя народу, відтворювала його душу, думки, ідеали, прагнення та потреби.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст., у час слов'янського відродження — «весни народів», зростає зацікавлення фольклором. Українські народні пісні, описи обрядів друкують у Петербурзі, Москві, Варшаві («Опис українського весілля» Г. Калиновського, «Спроба зібрання українських народних пісень» М. Цертелєва, збірки українських пісень запису М. Максимовича, П. Лукашевича, альманахи «Русалка Дністрова» «Руської трійці» — Я. Головацького, М. Шашкевича, І. Вагилевича, «Запорозька старовина» І. Срезневського).
Фольклорна традиція як носій народності мала в цей період визначальний вплив на українську літературу.
Історія українського письменства
У цей період поширюються Ідеї пізнання світу й самопізнання людини, вільнодумство й антикріпосницькі настрої. У красному письменстві виникає рух, спрямований на створення самобутнього національного мистецтва, різноманітного за художніми формами та засобами. В умовах цих суспільних катаклізмів, утисків, заборон ідея національної специфіки літератури, вільного вияву творчих здібностей індивіда отримує загальне визнання й поширення. Це був час появи після письменника-філософа Г. Сковороди на новому історичному етапі життя України епохальної постаті для національної культури та літератури -- Івана Котляревського, зокрема його знаменитої «Енеїди».
З благословення І. Котляревського українська література і мовою, і способом вислову, і героями стала ближчою до життя народу, відтворювала його душу, думки, ідеали, прагнення та потреби.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст., у час слов'янського відродження — «весни народів», зростає зацікавлення фольклором. Українські народні пісні, описи обрядів друкують у Петербурзі, Москві, Варшаві («Опис українського весілля» Г. Калиновського, «Спроба зібрання українських народних пісень» М. Цертелєва, збірки українських пісень запису М. Максимовича, П. Лукашевича, альманахи «Русалка Дністрова» «Руської трійці» — Я. Головацького, М. Шашкевича, І. Вагилевича, «Запорозька старовина» І. Срезневського).
Фольклорна традиція як носій народності мала в цей період визначальний вплив на українську літературу.
Історія українського письменства
Бувають в історії народів дати, які немовби розкривають надвоє їхнє життя і кладуть межу високу посеред рівного шляху історичних подій... Ми маємо таку історичну дату — це пам'ятний в історії України 1798 рік. Того року прилетіла перша ластівка українського національного відродження — невеличка книжка, од якої не тільки початок нового українського письменства рахуємо, а й новий етап позначаємо в історії українського народу (С. Єфремов).
Літературний напрям. Художня течія.
Літературний напрям. Художня течія.
Просвітництво, класицизм, реалізм
Для розуміння особливостей стилю письменника треба бути обізнаним із літературознавчими поняттями літературний напрям,мистецька течія.
Літературний напрям — конкретна складова частина літературного процесу, породжена творчістю представників одного художнього методу, яка характеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи й нації. Наприклад, художні напрями наприкінці XVIII — на початку XIX ст.: класицизм, романтизм, сентименталізм, реалізм.
Вужчим поняттям, ніж літературний напрям, є мистецька течія. Мистецька (художня) течія — спорідненість творчих принципів митців на підставі схожих естетичних засад. Наприклад: просвітницький реалізм, «шкільний» класицизм.
У XVIII ст. всі європейські країни, у тому числі й Україну, охопив могутній ідейний рух — Просвітництво. Його характерною рисою була віра в усепереможну силу освіти й розуму, утвердження нового світогляду, істинних уявлень про світ, а в літературі головною була настанова на художню правду. Це стало визначальною особливістю всієї творчості І. Котляревського. Провідними стають основні художні напрями — класицизм, романтизм, початкові форми реалізму.
Класицизм (з латин. classicus — зразковий, взірцевий) — художній стиль і напрям у європейській літературі та мистецтві ХУІІ-ХУШ ст., для якого характерні увага до античних взірців, що вважалися основою для наслідування, до духовної і матеріальної культури, суворе дотримання єдності жанрів, засобів художньої виразності, оспівування «сильних світу сього». В Україні не було історичних умов для розвитку «високих» жанрів літератури класицизму: трагедії, драми, пов'язаних з оспівуванням монархів, царів, імператорів, бо не було власної держави.
На перше місце виходять «низькі» гумористично-сатиричні жанри класицизму бурлескного стилю. Через національну специфіку в цих творах переважали побутово-знижена конкретика в простонародно-гумористичному дусі та душевна розчуленість, що спричинило вираження класицизму через бурлеск і поєднання романтичних і реалістичних рис із сентиментальністю. У цьому вирішальну роль відігравали народнопоетичне світобачення та фольклорна поетика. Вершиною і прикладом для наслідування стала знаменита «Енеїда» І. Котляревського. її автор урахував традицію бурлескно-травестійного стилю ХVII-ХVIII ст. і розвинув її до найвищого зразка.
На початку XIX ст. розвинувся реалізм (з латин. realis — суттєвий, дійсний) — один із художніх напрямів у літературі й мистецтві, для якого основною проблемою є взаємини людини й суспільства, середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу, характеру особистості, героя твору.
Для розуміння особливостей стилю письменника треба бути обізнаним із літературознавчими поняттями літературний напрям,мистецька течія.
Літературний напрям — конкретна складова частина літературного процесу, породжена творчістю представників одного художнього методу, яка характеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи й нації. Наприклад, художні напрями наприкінці XVIII — на початку XIX ст.: класицизм, романтизм, сентименталізм, реалізм.
Вужчим поняттям, ніж літературний напрям, є мистецька течія. Мистецька (художня) течія — спорідненість творчих принципів митців на підставі схожих естетичних засад. Наприклад: просвітницький реалізм, «шкільний» класицизм.
У XVIII ст. всі європейські країни, у тому числі й Україну, охопив могутній ідейний рух — Просвітництво. Його характерною рисою була віра в усепереможну силу освіти й розуму, утвердження нового світогляду, істинних уявлень про світ, а в літературі головною була настанова на художню правду. Це стало визначальною особливістю всієї творчості І. Котляревського. Провідними стають основні художні напрями — класицизм, романтизм, початкові форми реалізму.
Класицизм (з латин. classicus — зразковий, взірцевий) — художній стиль і напрям у європейській літературі та мистецтві ХУІІ-ХУШ ст., для якого характерні увага до античних взірців, що вважалися основою для наслідування, до духовної і матеріальної культури, суворе дотримання єдності жанрів, засобів художньої виразності, оспівування «сильних світу сього». В Україні не було історичних умов для розвитку «високих» жанрів літератури класицизму: трагедії, драми, пов'язаних з оспівуванням монархів, царів, імператорів, бо не було власної держави.
На перше місце виходять «низькі» гумористично-сатиричні жанри класицизму бурлескного стилю. Через національну специфіку в цих творах переважали побутово-знижена конкретика в простонародно-гумористичному дусі та душевна розчуленість, що спричинило вираження класицизму через бурлеск і поєднання романтичних і реалістичних рис із сентиментальністю. У цьому вирішальну роль відігравали народнопоетичне світобачення та фольклорна поетика. Вершиною і прикладом для наслідування стала знаменита «Енеїда» І. Котляревського. її автор урахував традицію бурлескно-травестійного стилю ХVII-ХVIII ст. і розвинув її до найвищого зразка.
На початку XIX ст. розвинувся реалізм (з латин. realis — суттєвий, дійсний) — один із художніх напрямів у літературі й мистецтві, для якого основною проблемою є взаємини людини й суспільства, середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу, характеру особистості, героя твору.
У період становлення нової української літератури утворюються просвітницький реалізм, сентименталізм, романтизм, реалізм як основні літературні напрями й стилі, формуються нові жанри поезії, прози, драматургії, з'являються яскраві творчі індивідуальності: І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, М. Шашкевич, Т. Шевченко, П. Куліш, Л. Глібов, Марко Вовчок, Ю. Федькович.
Літературний процес цього періоду розвивається під впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва й романтизму.
Комментариев нет:
Отправить комментарий